Мешканець Кривого Рогу Віталій Юрченко працює водієм у компанії «Рудомайн» третій рік. Влаштувався у компанію після служби у зоні бойових дій в АТО.
Його розповідь про те, як він потрапив на війну, як змінилося його життя після армії, і що для нього означає підприємство, де він зараз працює.
— Де і як Вас застала звістка про війну? Як потрапили в зону бойових дій?
— Як тільки Кримом почали бігати «зелені чоловічки», я одразу ж поїхав у військкомат. Буквально на другий чи третій день. Кажу так і так, дивився репортаж по телевізору, хочу піти добровольцем на війну, захищати Крим. У військкоматі жінка на мене подивилася, як на ідіота, і сказала: «Молодик, що ви тут вигадуєте, яка війна, про що ви взагалі? З головою у вас не гаразд, йдіть звідси, не несіть нісенітниці!». Тоді я розвернувся і пішов.
Мій племінник служить у Нацгвардії. Я йому постійно телефонував, і він, уже перебуваючи на Донеччині, розповідав, що справді йде війна. Я серед знайомих організував збирання допомоги. Ми почали гроші пересилати та передавати допомогу. Тому що у них тоді ні екіпіровки, ні одягу, нічого практично не було. Долар із 8-ми до 26-ти стрибнув, ціни зросли. У них не було за що навіть води купити. Я вже тоді рвався до армії. Але племінник радив почекати, коли затвердять службу за контрактом.
У січні 2016 року це сталося, і я одразу пішов до армії. Було мені тоді 44 роки. Я зв'язківець, але хотів служити в 78-му окремому батальйоні матеріального забезпечення, в автороті підвезення боєприпасів на базі 17-ї танкової бригади. Мене відправили до «навчання» на місяць, щоб спеціальність змінити зі зв'язківця на військового водія. За місяць я повернувся і поїхав до АТО. І був там два з половиною роки.
Потім, перед звільненням, мене відправили у відрядження до 53-ї бригади до артилерії. Разом — два з половиною роки у 78-му батальйоні в автороті підвезення боєприпасів та пів року в артилерії у 53-й бригаді. Загалом, я прослужив з березня 2016-го до березня 2019 року, рівно три роки.
— Чи маєте ви нагороди?
— Я нагороджений медаллю «За зразкову службу». Дійсно вартою медаллю мене нагородив колишній міністр оборони України Полторак – «За відвагу». Він прилітав вертольотом до Вугледару. Це було присвячено до 6-го грудня. Мене одного з усього батальйону нагородили такою медаллю за бої під Авдіївкою.
— Як багато побратимів ви втратили під час війни?
— У 78-му батальйоні загинув лише один офіцер – капітан. А в 53 батальйоні точну кількість втрат я вам не скажу. Двоє загинули, але вже після участі у бойових діях. Як у нас заведено говорити – спився. Насправді він не спився, просто не знайшов себе на гражданці. Соціальна адаптація... Постійні сни ось ці... Прокидаєшся серед ночі... Якщо не знаєш, чим себе зайняти, то залишається тільки горілку вживати, розслаблятися.
— Чи вдалося адаптуватися у громадянському суспільстві?
— Так. Маю маленьку доньку, чудову дружину. Коли я йшов до АТО, доньці три роки було. Я тоді вважав за потрібне, що так треба. Бо якщо ця зараза прийде ось сюди, до мого міста, то життя моїй дитині не буде. Нині їй вже 9-ть років. Мене часто питають, а навіщо? Я втомився всім пояснювати, навіщо і чому. Просто відповідаю: «Я так вважаю за потрібне. Я вважав це правильним».
— Як вплинула участь у війні на ваше життя?
— О, так одразу й не відповісти. Багато чого змінилося зі світогляду. Так одразу однією пропозицією і не даси відповіді. Ніколи не думав, що таке можливе у 21-му столітті! Завжди здавалося, що з автоматами Калашнікова десь у джунглях бігають. Але у нас у цивілізованій країні, у центрі Європи? Це апріорі неможливо!
— Хто ще із колег є учасником бойових дій?
— Прямо з мого батальйону Юрій Курбола та Олександр Патока. Ми були в одному підрозділі, лише у різних ротах.
— Чим вам допомагає компанія Рудомайн?
— Та всім! Серйозно. Я не знаю, якби я не знайшов на «Рудомайні» цю роботу… Ото справді, я вважаю компанію європейською. По-перше, європейська оплата праці, соціальний пакет, та сама відпустка. Я знаю — в інших компаніях цього не дотримуються. У тебе там відпустка, як у АТОшника, та й іди. Пільгова відпустка.
По-друге, без роботи людина, це що? Він опускається постійно. Він не впевнений у завтрашньому дні. А тут – соціальна адаптація, соціальна захищеність. Тут я певен у завтрашньому дні. Я знаю, що я отримаю зарплату. Можу планувати своє життя. Для мене компанія «Рудомайн» — це частина мого життя! І це життя мені дуже подобається!
