Наразі 153 співробітники компанії «Рудомайн» захищають Україну в лавах ЗСУ, Національної Гвардії та Тероборони. За всіма цими працівниками підприємство зберігає робочі місця.
Один із них — головний геолог компанії «Рудомайн» Артем Мельниченко. З першого дня широкомасштабного російського вторгнення на Україну він на фронті. Нещодавно він отримав тяжке поранення і зараз перебуває на стаціонарному лікуванні у Центральному військовому шпиталі Міноборони України. Артем розповів про те, як мобілізувався, служив та отримав поранення.
— Як ви потрапили до армії? Яка у вас історія взаємин зі Збройними Силами України?
— Я пішов добровольцем до АТО 2015 року. Служив у Луганській області у 92-й бригаді.
Цього разу мені зателефонували з військкомату 23 лютого, за день до війни, та викликали для мобілізації на 25 лютого. 24 лютого о 22:00 я вже був у військкоматі. Потрапив до 60-ї бригади, яка цього ж дня і почала формуватися. Я був командиром підрозділу розвідки.
— Як опинилися у шпиталі?
— Наш батальйон у Запорізькій області виконував оборонну операцію. Там ми спочатку зайняли кордон у ряді населених пунктів поблизу Полог, Гуляй Поле та Оріхове. Там батальйон спочатку був змушений відступити, але потім все одно ми повернулися, зайняли всі свої рубежі оборони та почали наступ. Моя посада – заступник командира укріпрайону.
Там же отримав поранення і так опинився у шпиталі.
— Ви під обстріл потрапили?
— Ми постійно проводили позиційні бої. Було кілька спроб настання з нашого боку. І постійно вели активну оборону. Як вони, і ми. Бойові дії велися безперервно.
Того дня одна з наших спостережних точок фіксує, що до села Новокарлівка, це на протилежному березі річки Конка, заїхав бронеавтомобіль «Тигр». Причому нахабно заїхав. Звичайно, перша наша дія, яка? Звісно ж, противника необхідно знищити. Все, чим ми могли його дістати, це міномет. Мінометна батарея за підтримки коригувальників почала працювати з цього «Тигру». Ми його поганяли селом і дістали міною. Він задимився.
У цей момент до нас прилетів пакет «Града», потім прилетіли два штурмовики, зробили два заходи та відбомбилися по селу. З Новопокровки виїхав танк і почали працювати міномети.
Зважаючи на все, у цьому «Тигрі» їхав якийсь високопоставлений офіцер. Тому що одразу ж дуже міцно по нас пішла працювати їхня «відповідь» у спробі задавити міномети та наглядові пости. І як фінал із населеного пункту Багате виїхала самохідна артилерійська установка. Як потім з'ясували, це була «Піон» калібру 203 мм. Ось він зробив п'ять пострілів і цим п'ятим снарядом мене зачепило.
Звісно, перші емоції зашкалювали: «Твою матір! Я ще повернусь і порву вас на британський прапор!»
Отримав травму спини, бо я був лежачи в окопі. Снаряд прилетів у бруствер. У мене повністю розірвало плиту задню від бронежилета. Від неї практично нічого не залишилося, як і від самого бронежилета: ціла лише фронтальна частина. Дуже глибоке осколкове поранення спини та травма частини обличчя.
— Ви перенесли кілька операцій?
— У мене було сім операцій. Вже зросла лопатка. Але око не врятували. Замовив собі пов'язку. Тепер виглядаю, як пірат.
— «Рудомайн» якось надавав допомогу?
— Підприємство не встигло допомогти, поки я був на фронті. Саме начальник охорони повинен був нам пригнати добрий позашляховик (компанія передала на потреби захисників України 21 позашляховик – примітка редакції). Ми просили авто, бо у нашому підрозділі техніки не було взагалі.
А в принципі щодо забезпечення у мене все було. Оскільки багато спорядження було вдома з часів служби в АТО. У мене в цьому не було потреби.
Зараз по лікуванню теж ні чого не потребую. Усе фінансується державою. Допомогу компанія пропонувала, але вона поки що не потрібна.
— Які у вас плани?
— Для початку відновитись. Потім дізнатися, що на мене чекає у плані військового майбутнього. Комісують – не комісують? Цього ще не знаю. Якщо мене комісують і відправлять у відставку, тоді доведеться бути цивільним і залишатися лише військовим інструктором. Яким я був у принципі до мобілізації.
— Працювати в тилу?
— Так, за своєю спеціальністю.
Але, якщо залишуся в армії, то далі воюватиму з ще більшою злістю!
— Бажаємо якнайшвидшої поправки, Артеме!
